УКРАЇНСЬКОЮ
РУССКИЙ
ENGLISH
Фото України - Пам'ятки України в фотографіяї

Статьи об Украине

Ужанський національний природний парк
Радванський базальтовий кар'єр, м. Ужгород
Карпатський краєвид, с. Новоселиця, Великоберезнинський р-н
Закарпатська лоза, с. Мужієво, Берегівський р-н
Хребет Свидовець, смт Ясіня, Рахівський р-н
Чарівна р. Тиса, с. Ділове, Рахівський р-н
Соляний шток, смт Солотвино, Тячівчький р-н
Ужоцький перевал (889 м), Великоберезнинський р-н
Шляхами Закарпаття, Кузійський масив Карпатського заповідника

Закарпаття

Закарпаття, в історико-географічному сенсі, одна з найбільш компактних (12.8 тис. км2) та адміністративно-територіально визначених (повністю займає територію однойменної області) українських земель. Цей найзахідніший регіон сучасної України, що з трьох сторін світу межує з іншими  державами –  Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією, а від України чітко відокремлений значною природною перешкодою – найвищим гірським пасмом країни (Українськими Карпатами) з яким співпадає міжобласний кордон. Закарпаття сторіччя формувало свою особливу історію, культуру, ментальність і, навіть, електоральні уподобання, що збереглися за радянський період і роки незалежності та продовжують виділяти саму західну область країни серед інших регіонів.

На березі Тиси у селищі Королеве виявлена і досліджена одна з найдавніших стоянок на території України, що відноситься до раннього палеоліту (близько 500 тис. років тому). Численні поселення пізнього палеоліту і неоліту традиційно прив'язані до долин рік і розташовувалися переважно в низинному і передгірному районах Закарпаття. Вважається, що наприкінці IX століття угорські племена мігруючі зі сходу, почали переходити через Карпати (у т.ч. через Верецький перевал) і заселяти Середнє Подунав'я. З тих часів, вочевидь, починається їхня боротьба зі східнослов'янськими племенами, які заселяли територію сучасного Закарпаття і входили до складу Київської Русі. До XIII в. угорці домоглися контролю над цією територією і здійснювали його наступні сім сторіч. До другої половини XIII в. відноситься визнання королівською владою міст (деякі з них були засновані в цей час) у якості економічних і політичних утворень. В XIV в. на території сучасної області почали селитися румуни і євреї. В XIV-XVI ст. приблизно дві третини Закарпаття були покриті лісами і гірськими пасовищами. Гірське населення займалося скотарством, полюванням, рибальством, а хліборобство, виноградарство і садівництво було властиве низинним районам. У середні віки, коли регіон був порізаний на сотні дрібних удільних володінь, пройшли під знаком селянських протестів та феодальних міжусобиць. У середині XVI століття Угорщина і Трансільванія більш ніж на сторіччя попадають у васальну залежність від Османської імперії. XVI-XVII ст. у Закарпатті характеризуються релігійною боротьбою, що супроводжувалася збройними конфліктами. У ході реформації Трансільванія стала центром протестантизму, який на Закарпатті завзято боровся зі своїм прабатьком – католицизмом. На цей час приходиться і традиційний для Західної України процес поступового вичавлювання уніатською церквою православного духівництва з канонічних територій. Після вигнання турків з Угорщини наприкінці XVII ст. на території Закарпаття надовго встановилася влада однієї з найвідоміших правлячих династій Європи – Габсбургів, що в 1867-1918 рр. були монархами Австро-Угорщини. Після розпаду цієї великої багатонаціональної імперії на її теренах утворилася низка нових держав, в т.ч. Чехословачина, до складу якої входило Закарпаття між двома світовими війнами ХХ ст. Під час Великої Вітчизняної війни на правах переможця Радянський Союз приєднав до Українського РСР Закарпатську область. Для такого кроку були вагомі підстави – більшість жителів на цій території були етнічними українцями.

Поверхня Закарпаття досить неоднорідна. Близько 80% території зайнято гірськими хребтами Карпатських гір, найвищі точки яких у межах України розташовані на масиві Чорногора (гори Говерла – 2061 м, Бребенескул – 2032 м і Петрос – 2016 м), міжгірними западинами і улоговинами. У південно-західній частині лежить Закарпатська низовина, що є частиною Середньодунайської низовини (абсолютна висота 110 м), слабко нахилена від гір до долини ріки Тиса. Вкриті лісом і безлісні згладжені гірські вершини (що отримали соковиту українську назву – полонини) разом з вигадливо врізаними глибокими долинами річок (Тиса, Латориця, Уж та ін.) і річечок, що несуть свої води в Дунай, створюють неймовірної краси краєвиди. Відокремлене від країни значною природною перешкодою – Українськими Карпатами, Закарпаття сполучається з нею завдяки низки перевалів: Ужоцькому (852 м), Верецькому (839 м), Воловецькому (1014 м), Вишківському (Торунському) (930 м), Яблуницькому (931 м).

У Закарпатській області до наших днів дійшли численні архітектурні визначні пам'ятки, що підкреслюють несхожість і особливу історію цього регіону України. Тут збереглися замки та їх мальовничі руїни (Ужгородський, Мукачівський, Невицький, Виноградівський, Хустський, Королівський тощо) знатних хазяїв краю, безліч різноманітних католицьких, протестантських, православних, іудейських та інших культових споруд XV-XX ст. Широко і різноманітно представлена дерев'яна культова архітектура, що зберігає традиції народного зодчества Закарпаття, яке досягло визначного, навіть, віртуозного рівня. Цивільна архітектурна спадщина представлена адміністративними будинками, ратушами, палацами, садибними та парковими будівлями, різноманітними пам'ятниками XVIII-XX сторіч.

На Закарпатті створено 1 біосферний заповідник (із шістьома відособленими ділянками), 2 національних природних парки. Карпатський біосферний заповідник, філії якого розкидано по чотирьом районам (Рахівський, Тячівський, Хустський, Виноградівський) Закарпаття у сучасних межах (площа 578.80 км2) існує з 1999 р., хоча його основою був заповідник створений ще 30 років тому. В сучасних межах заповідника охороняються корінні смерекові ліси (Чорногірський масив), букові праліси (Угольсько-Широколужанський масив), буково-ялицево-смерекові та смерекові праліси (Мармароський масив), буково-дубові, ялицево-дубові ліси на верхній межі їх поширення (Кузійський масив), мішані ясенево-букові, буково-яворові, смереково-букові та буково-ялицеві праліси (Свидовецький масив). На Юліївській та Чорній горі зростають різновікові листяні ліси за участю дуба скельного, зустрічаються ділянки лісостепового характеру з фрагментами понтичних елементів флори. У "Долині нарцисів" охороняється природний комплекс з єдиними на рівнині Європи масовими заростями нарциса вузьколистого. Національний природний парк "Синевир" (площа 404 км2), створено в Міжгірському районі в 1989 г. У рослинному покриві парку, що розташований у гірському масиві Горгани, спостерігається добре виражена висотна поясність. Чисті букові ліси поширені на висоті 450-700 м, вище переважають буково-ялицеві та ялівцеві ялинники (700-1100 м) та чисті ялинові ліси (1100-1500 м). У високогір'ї подекуди трапляється криволісся сосни гірської, вільхи зеленої та ялівцю сибірського. Перлиною парку, яка дала йому назву, є невеличке (до 0.5 км2) озеро Синевир, розташоване на висоті 989 м. Воно утворилося у наслідок зсуву, що перекрив річкову долину. Блакить водної гладі озера, оточена величними смереками, немов велетенське здивовано-беззахисне око спрямоване у небо – це Синевир, візитна картка Українських Карпат, їх своєрідний бренд. Ужанський національний природний парк створений в Великоберезнянському районі на площі 391.59 км2. Ще за часів Австро-Угорщини (в 1912 р.) тут створили резерват "Стужиця", що опікувався охороною пралісів. У сучасному парку збереглися цінні незаймані або мало змінені господарським впливом фітоценози, серед яких переважають бучини, яворові бучини, ялицево-букові ліси та праліси, лучна рослинність. На верхній межі лісу (1200-1260 м) збереглося типове криволісся з бука, явора, горобини, вільхи зеленої. Територія парку розташована на межі Східних Бескид з Полонинським хребтом Українських Карпат і в 1999 р. він став частиною першого у Європі трилатерального польсько-словацько-українського біосферного резервату "Східні Карпати" і є найбільшим серед аналогічних об'єктів Центральної Європи.


Радомишль. Миколаївська церква, Житомирська область, Храми
Радомишль. Миколаївська церква, Житомирська область, Храми
Котюжани. Парадний фасад палацу Цециної, Вінницька область, Маєтки
Котюжани. Парадний фасад палацу Цециної, Вінницька область, Маєтки
Зимне. Майже як в райському саду, Волинська область, Монастирі
Зимне. Майже як в райському саду, Волинська область, Монастирі




2004-2019 © Андрій Івченко
Всі матеріали охроняються законом України "Про авторське право і суміжні права". Копіювання та відтворення будьяких матеріалів з даного веб-сайту можливо лише з письмового дозволу автора