Статьи об Украине
Галичина
Галичина, в історико-географічному сенсі, - складна і неоднорідна територія, що неодноразово зазнавала міждержавного переділу за останні століття. До неї відносяться Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська (крім північної, північно-східної частин) області сучасної України та південно-східна частина Польщі. Загальна площа Галичини в такому разі сягала б близько 78 тис. км2, що зіставимо з площами таких держав як Австрія або Чехія. Ментально, Галицький край вважається наймогутнішим оплотом національної української ідеї і є основною історично обумовленою рушійною силою щодо домагань України вступити до лав Європейського Союзу.
Перші поселення у Придністровський частині Галичини відомі з середнього палеоліту, а численні залишки помешкань пізнього палеоліту знайдені археологами майже на всіх теренах краю. Карпатське передгір'я з III-IV ст. освоювало слов'янське плем'я хорватів, долинні простори були зайняті бужанами (відомими також як дуліби або волиняни), а вниз за течією Дністра мешкали племена тиверців та уличів. Назва краю походить від древнього і на свій час найбільшого міста Київської Русі (в якому наприкінці ХІІ ст. мешкало понад 15 тис. осіб) – Галич, що існувало на межиріччі Луква – Мозолевий Потік на горі Крилос (в кількох кілометрах від сучасного Галича), де нині розташоване однойменне село.
Буремна історія Галичини останнього тисячоліття ілюструє складний процес формування українського етносу, відірваного татарською навалою від Київської Русі, територіально мігрувавшої на північний схід. Галицька земля була оточена різними народами: на північному заході вона межувала з поляками, на південному заході – угорцями, на півдні – зі степовими кочівниками, а на сході і півночі – з князівствами Київським та Володимирським. В 1199 р. утворюється величезне Галицько-Волинське князівство, яке згодом ціною власної сторічної васальної залежності від Золотої Орди в середині XIII ст. перекрило шлях монголо-татарської навали в глибину Європи. В 1349 р. Галичина на більш ніж чотири століття підпала під владу Польщі, під час першого розділу якої в 1772 р. майже весь край з титулом "Королівства Галицького і Володимирії з великим князівством Краківським, князівствами Освенцимським і Заторським" перейшов до складу Австрії. Далі була ще досить довга низка приєднань і перерозподілу окремих ділянок Галичини між Австрією, Польщею та Росією, що завершилася лише в 1951 р., коли остаточно були "вирівнені" кордони між Українською РСР і Польщею.
Серед багатьох регіонів України, Галичина посідає ледь не перше місце за кількістю архітектурних і культових пам'яток. Саме тут в долині р. Збруч знайдено найстаріший релігійний символ країни, ще язичних часів – відомий Збручанський ідол (див. фото), зроблений в ІХ-Х ст. з товтрових вапняків Тернопільщини, що є перлиною експозиції Археологічного музею в Кракові (Польща). В Галичині збереглося багато фортець та замків, видатних храмів, серед яких передує стародавня велична церква Св. Пантелеймона (ХІІ ст.) – єдиний зразок давнього галицького зодчества, створено багато різноманітних музеїв, в т.ч. меморіальних.
Природна краса Галичини різноманітна і неповторна. Горизонтальні, акуратно укладені природою верстви, що формують Подільську височину і представляють майже всю стратиграфічну шкалу, в південно-східному напрямку поступово змінюються хаотично нагромадженими пісковиками і зім'ятими у гігантські складки флішовими породами Карпатських гір. Численні річки, що збігають з північно-східних схилів Карпат або, немов під лінійку, з півночі на південь глибоко і ефектно прорізують панцир Подільської височини, утворюють надзвичайно мальовничі ландшафти. Гірські порожисті річки і благородні закрути річища Дністра, величні пісковикові скелі і шумні водоспади, фантастичної краси пейзажі і діючі грязьові вулкани, що реагують на будь-який значний землетрус в радіусі кількох тисяч кілометрів – це далеко не повний перелік природних пам'яток цього краю.
На теренах української частини Галичини створено низку природних заповідників та національних парків. На головному європейському вододілі, що поділяє басейни Чорного та Балтійського морів, – пасмі Розточчя (Львівська область), розташовані: заповідник Розточчя (площа 20.84 км2, створений в 1984 р.) – єдине місце у світі, де можна зустріти природний ліс, що складається з сосни, дуба, бука, ялиці, смереки, явора, граба, ясена, клена, в'яза та липи і Яворівський національний парк (площа 70.79 км2, створений в 1998 р.), що є своєрідною природною буферною зоною між згаданим заповідником і Яворівським військовим полігоном. В східній частині Українських Карпат існують рясно вкриті лісом: заповідник Горгани (площа 53.44 км2, створений в 1996 р. у Львівській області) з горою Довбушанка (1754 м) і два національні природні парки: Карпатський (площа 503.03 км2, створений в 1980 р. на Івано-Франківщині), що займає, в тому числі, східну частину найвищої української гори Говерли (2061 м) та Сколівські Бескиди (площа 356.84 км2, створений в 1999 р. на Львівщині) з фантастичними Уричськими скелями. На рівнинній частині Галичини, на теренах Подільської височини (Тернопільська область) існує природний заповідник Медобори (площа 94.55 км2, створений в 1990 р.), що опікується збереженням товтрового пасма – бар'єрного рифу, складеного залишками організмів з вапняковими скелетами (моховаток, молюсків, коралів тощо).