УКРАЇНСЬКОЮ
РУССКИЙ
ENGLISH
Фото України - Пам'ятки України в фотографіяї

Статьи об Украине

Житомирщина – поліський край

Житомирщина – одна з найстаріших областей Північної України, утворена в буремному 1937 році. Її терени, як і український прапор, розділені природою навпіл. Північна частина області розташована у межах вкритої сосново-березовими лісами і місцями заболоченої Поліської низовини [1]. Саме з нею найчастіше асоціюється природниче обличчя краю. Хоча на його півдні надзвичайно мальовничі долини річок Случ і Терерів [2], прорізуючи давні кристалічні породи, створюють невимовної краси ландшафти, які не гірше виділяють Житомирщину на тлі природного розмаїття України.

Перші поселення на Житомирщині з'явилися у ранньому палеоліті. Вважається, що на початку нашої ери слов'янські племена вже заселяли всю сучасну територію області, а до VII-VIII ст. формується східнослов'янське плем'я древлян, яке згодом створило окреме князівство. Наприкінці IX ст. їх скорив і обклав даниною київський князь Олег, а наступні три сторіччя промайнули в міжусобних військових конфліктах, що повторюються з періодичною сталістю. Припинити їх змогла лише зовнішня загроза в особі хана Батия, орди якого прокотилися в 1240 р. цими землями, знищуючи міста та їхніх жителів. Понад сторіччя все населення платило данину чужинцям, доки Литовське князівство в 1362 р. не зуміло відтіснити агресивних кочівників на схід. В 1471 р. остаточно ліквідується Київське князівство і територія сучасної області входить в склад Київського воєводства – віддаленої провінції Литви. Домігшись лояльності з боку Золотої Орди, Литовське князівство придбало нових ворогів – почалися спустошливі набіги кримських татар, що тривали століттями. Після об'єднання Литви і Польщі в Річ Посполиту в 1569 р. починається етап польського контролю над цією частиною України. Разом з польськими феодалами, які додалися до литовських та місцевих, сюди прийшли представники католицької церкви. Спроби насадити католицизм або, у крайньому випадку, його варіант – уніатську церкву, відбувалися на тлі тяжких умов існування корінного населення і призводили до періодичного спалаху невдоволень, що виливалися в акти непокори, бунти і повстання. Під час Визвольної війни українського народу в середині XVII ст. майже вся територія області контролювалася повстанцями, а з 1654 р. стала частиною гетьманської України, приєднаної до Московської держави. Житомирщина деякий час входила до складу Київського, Білоцерківського і Паволоцького полків, а понад десятка її міст мали статус сотенних. У результаті польсько-російської війни (1654-1667 рр.) Річ Посполита на більш ніж століття повертає собі контроль над правобережною частиною Середнього Придніпров'я. Тільки після другого поділу Польщі в 1793 р. Житомирщина входить до складу Російської імперії. Чотири роки поспіль вона стає складовою частиною величезної Волинської губернії, що проіснувала з незначними трансформаціями до початку 20-х років ХХ ст.

В 1804 р. Житомир – найстаріше місто сучасної області, розташоване на скелястому лівому березі р. Тетерів, було затверджене центром Волині. За легендою поселення тут заснував дружинник київських князів в 884 р., але перша письмова згадка про Житомир датується лише 1305 р. Найбільшою спорудою міста в XVI-XVII ст. був дерев'яний замок-фортеця, розташований на високому березі у гирлі річки Кам’янки, навколо якого власно і формувалося місто. Найстарішою будівлею міста є келії єзуїтського монастиря (1724 р.), а найпомітнішими культовими спорудами – кафедральні: костьол Святої Софії (1737-1751 рр.) і Свято-Преображенський собор (1866-1874 рр.) [3]. Серед споруд цивільного призначення до архітектурних пам'ятників відносяться будинок магістрату (XVIII ст.) і комплекс споруд поштової станції (середина XIX ст. Своєрідною пам'яткою є Соборна площа, композиційне рішення якої являє яскравий приклад забудови обласного центру радянської епохи [4]. Найстарший пам'ятник у місті встановлений Олександру Пушкіну в 1899 р. [5]. Серед безлічі монументів минулого століття, найпримітніший пам'ятник присвячено уродженцеві міста творцеві радянського ракетобудування академікові Сергію Корольову [6]. З його ім’ям пов’язані і два з шести музеїв Житомира – меморіальний і унікальний для України Музей космонавтики ім. С. Корольова. Саме незвичайне приміщення займає Музей природи, що розмістив свою експозицію під склепіннями Хрестоздвиженської церкви (XIX ст.) [7]. На західній окраїні Житомира розташоване одне із наймальовничіших місць обласного центру. Тут річище Тетерева стисли у вузькому каньйоні, заповненому водосховищем, гранітні скелі Чацького і Чотири Брати [8].

Найбільше після обласного центру місто Бердичів, розташоване на берегах р. Гнилоп’ять. Перша згадка про нього датується 1545 р. На протязі XVII-XVIII ст., за підтримки його володарів Тишкевичей, на крутому березі річки формується ансамбль споруд монастиря босих кармелітів [9], що стає однією із самих укріплених фортець Європи [10]. Завдяки іконі Матері Божої Бердичівської, коронацію якої в 1753 р. дозволив Папа Римський Бенедикт XIV, монастир тривалий час був місцем паломництва усіх католиків. Після другого поділу Польщі в 1793 р. і приєднання цих земель до Росії, почався новий етап розвитку міста, що відзначався його стрімким зростанням. Бердичів опинився на східному кордоні так званої "межі єврейської осілості", встановленої в 1791 р. Російською імперією. Це привело до значного припливу сюди євреїв, які традиційно розгорнули бурхливу ремісничу і комерційну діяльність. До середини XIX ст. Бердичів отримує статус міста (1845 р.) і по чисельності населення займає 5 позицію в Україні, поступаючись лише Києву, Харкову, Одесі і Миколаєву.

З Бердичевом пов’язана історія села Верхівня, яке в 1780 р. для родового маєтку придбав граф В. Ганський. Він побудував тут шикарний палац [11], невеличкий сімейний костьол (1810 р.) і створив класичний пейзажний парк. Під час відпочинку у Швейцарії в 1833 р. дружина графа Евеліна познайомилася з висхідною зіркою французької і світової літератури Оноре де Бальзаком. Закоханий письменник кілька разів перетинав майже всю Європу за для зустрічей з дамою свого серця у Верхівні, доки вони не обвінчалися в бердичівському костьолі Святої Варвари в 1850 р. Про романтичну пригоду, пов'язану з Україною, нагадують меморіальна дошка [12] на палаці Ганських і розташований у ньому скромний музей письменника, відкритий в 1959 р.

Новоград-Волинський – старовинне місто краю, яке на межі XVIII-XIX ст. навіть сперечалося з Житомиром за звання столиці Волинської губернії. Вперше Звягель (так місто називалося до 1796 р.) згадується в Іпатіївському літописі в 1257 р. як місто Галицько-Волинського князівства. З середини XIV ст. містом володіли князі Звягельські. На початку XVIст. на високому крутому березі ріки Случ будується замок, про який нині нагадують руїни і пам’ятний знак [13]. В 1806 р. у Новограді-Волинському розташовувалася штаб-квартира М. Кутузова, і з тих пір довгі роки в силу близькості державного кордону, а згодом за традицією, в місті квартирували військові підрозділи, що не могло не позначитися на його зовнішньому вигляді. У Новограді-Волинському народилася Лариса Косач-Квітка (1871-1913), відома за літературним псевдонімом як Леся Українка. Про видатну українську письменницю у місті нагадує літературно-меморіальний музей і чудовий ліричний пам'ятник [14].

Місто Овруч – одне з найстаріших міст Північної України, розташоване на високому лівому березі р. Норин. Першу літописну згадку про поселення Вручій датовано 977 р. Тут збереглася найдревніша архітектурна споруда області – церква Святого Василя [15]. Вона побудована в XII ст. на місті дерев'яного храму, поставленого в 977 р. князем Володимиром Великим. Наприкінці XIX ст. видатна церква була майже зруйнована, але в 1908-1909 рр. за проектом архітектора А. Щусєва їй повернули первісний вигляд і відновили споруди однойменного монастиря.

Селище Володарськ-Волинський розташоване у Житомирському Поліссі. В 1793 р. містечко, яке тоді називалося Горошки, було подароване імператрицею Катериною II відомому полководцеві Михайлу Кутузову. Він бував у своїй вотчині в 1802-1805 рр. і навіть налагодив тут виробництво ядер і гармат з місцевої болотної руди. Ще в 60-ті роки XIX ст. у районі містечка відкрили великі поклади кварцу і лабрадориту, але розробка їх почалася тільки за радянські часи. У Володарську-Волинському розташований єдиний у країні Музей дорогоцінного і декоративного каміння [16] Міністерства фінансів України. Мінералогічна колекція музею заснована в 1951 р. і базується на зразках Волинського родовища моріону, одного з унікальніших покладів дорогоцінного каміння у світі. Експозиція музею, розміщена в трьох залах, включає понад 1500 експонатів дорогоцінних і декоративних каменів [17] і виробів з них.

Біля невеличкого села Тригір’я на правому скелястому березі р. Тетерів. у густому дубовому лісі вдалині від людей в 1583 р. був заснований Тригорський Спасо-Преображенський-Чуднівський чоловічий православний монастир. Це один із самих компактних і затишних монастирів, що збереглися в Україні. У його композицію входить невелика лаконічна Преображенська церква (1854-1873 рр.) [18], келії (1782 р.) і фантастично мальовнича навколишня природа. Більша частина глибокого каньйону Тетереву, пробитого рікою в гранітних породах, нині зайнята створеним в 1970-ті роки водосховищем.

Мандруючи Житомирщиною можна ознайомитися з пам’ятками на будь-який смак. У Коростені зберігаються найдавніші монументи України – геологічні. У затишному міському парку в долині річки Уж працьовита вода в гранітах, яким майже 2 млрд. років, вигадливо обточила скелі та величезні брили і створила надзвичайно мальовничий кам'яний хаос [19]. Деякі, найбільш виразні гранітні утворення одержали власні імена: Купальня княгині Ольги [20], Гігантські казани, Баранячі чола. В селах Краївщина і Кам’яний Брід збереглися дерев’яні церкви XVII ст., а в Івниці і Новій Чорториї милують око чудові старі парки і палацові споруди. Село Кодня стало символом скорботи і пам'яті про волелюбних і непокірливих синів українського народу. Тут шанують пам’ять близько 3 тисяч учасників народного повстання "Коліївщина" жорстоко страчених і похованих у козацькому кургані-могилі [21] на околиці села.


Житомир. Стежка над каньйоном, Житомирська область, Ріки
Житомир. Стежка над каньйоном, Житомирська область, Ріки
Вінниця. Парадний фасад дому М. Пирогова, Вінницька область, Музеї
Вінниця. Парадний фасад дому М. Пирогова, Вінницька область, Музеї
Дніпропетровськ. Готель "Дніпропетровськ", Дніпропетровська область, Міста
Дніпропетровськ. Готель "Дніпропетровськ", Дніпропетровська область, Міста



Букмекерская контора и спортивный тотализатор

Винлайн. Современная надежная букмекерская контора и спортивный тотализатор в Новосибирске.

winline97.com


2004-2017 © Андрій Івченко
Всі матеріали охроняються законом України "Про авторське право і суміжні права". Копіювання та відтворення будьяких матеріалів з даного веб-сайту можливо лише з письмового дозволу автора