УКРАЇНСЬКА
РУССКИЙ
ENGLISH
Фото Украины - Достопримечательности Украины в фотографиях

Статьи об Украине

Житомирщина – поліський край

Житомирщина – одна з найстаріших областей Північної України, утворена в буремному 1937 році. Її терени, як і український прапор, розділені природою навпіл. Північна частина області розташована у межах вкритої сосново-березовими лісами і місцями заболоченої Поліської низовини [1]. Саме з нею найчастіше асоціюється природниче обличчя краю. Хоча на його півдні надзвичайно мальовничі долини річок Случ і Терерів [2], прорізуючи давні кристалічні породи, створюють невимовної краси ландшафти, які не гірше виділяють Житомирщину на тлі природного розмаїття України.

Перші поселення на Житомирщині з'явилися у ранньому палеоліті. Вважається, що на початку нашої ери слов'янські племена вже заселяли всю сучасну територію області, а до VII-VIII ст. формується східнослов'янське плем'я древлян, яке згодом створило окреме князівство. Наприкінці IX ст. їх скорив і обклав даниною київський князь Олег, а наступні три сторіччя промайнули в міжусобних військових конфліктах, що повторюються з періодичною сталістю. Припинити їх змогла лише зовнішня загроза в особі хана Батия, орди якого прокотилися в 1240 р. цими землями, знищуючи міста та їхніх жителів. Понад сторіччя все населення платило данину чужинцям, доки Литовське князівство в 1362 р. не зуміло відтіснити агресивних кочівників на схід. В 1471 р. остаточно ліквідується Київське князівство і територія сучасної області входить в склад Київського воєводства – віддаленої провінції Литви. Домігшись лояльності з боку Золотої Орди, Литовське князівство придбало нових ворогів – почалися спустошливі набіги кримських татар, що тривали століттями. Після об'єднання Литви і Польщі в Річ Посполиту в 1569 р. починається етап польського контролю над цією частиною України. Разом з польськими феодалами, які додалися до литовських та місцевих, сюди прийшли представники католицької церкви. Спроби насадити католицизм або, у крайньому випадку, його варіант – уніатську церкву, відбувалися на тлі тяжких умов існування корінного населення і призводили до періодичного спалаху невдоволень, що виливалися в акти непокори, бунти і повстання. Під час Визвольної війни українського народу в середині XVII ст. майже вся територія області контролювалася повстанцями, а з 1654 р. стала частиною гетьманської України, приєднаної до Московської держави. Житомирщина деякий час входила до складу Київського, Білоцерківського і Паволоцького полків, а понад десятка її міст мали статус сотенних. У результаті польсько-російської війни (1654-1667 рр.) Річ Посполита на більш ніж століття повертає собі контроль над правобережною частиною Середнього Придніпров'я. Тільки після другого поділу Польщі в 1793 р. Житомирщина входить до складу Російської імперії. Чотири роки поспіль вона стає складовою частиною величезної Волинської губернії, що проіснувала з незначними трансформаціями до початку 20-х років ХХ ст.

В 1804 р. Житомир – найстаріше місто сучасної області, розташоване на скелястому лівому березі р. Тетерів, було затверджене центром Волині. За легендою поселення тут заснував дружинник київських князів в 884 р., але перша письмова згадка про Житомир датується лише 1305 р. Найбільшою спорудою міста в XVI-XVII ст. був дерев'яний замок-фортеця, розташований на високому березі у гирлі річки Кам’янки, навколо якого власно і формувалося місто. Найстарішою будівлею міста є келії єзуїтського монастиря (1724 р.), а найпомітнішими культовими спорудами – кафедральні: костьол Святої Софії (1737-1751 рр.) і Свято-Преображенський собор (1866-1874 рр.) [3]. Серед споруд цивільного призначення до архітектурних пам'ятників відносяться будинок магістрату (XVIII ст.) і комплекс споруд поштової станції (середина XIX ст. Своєрідною пам'яткою є Соборна площа, композиційне рішення якої являє яскравий приклад забудови обласного центру радянської епохи [4]. Найстарший пам'ятник у місті встановлений Олександру Пушкіну в 1899 р. [5]. Серед безлічі монументів минулого століття, найпримітніший пам'ятник присвячено уродженцеві міста творцеві радянського ракетобудування академікові Сергію Корольову [6]. З його ім’ям пов’язані і два з шести музеїв Житомира – меморіальний і унікальний для України Музей космонавтики ім. С. Корольова. Саме незвичайне приміщення займає Музей природи, що розмістив свою експозицію під склепіннями Хрестоздвиженської церкви (XIX ст.) [7]. На західній окраїні Житомира розташоване одне із наймальовничіших місць обласного центру. Тут річище Тетерева стисли у вузькому каньйоні, заповненому водосховищем, гранітні скелі Чацького і Чотири Брати [8].

Найбільше після обласного центру місто Бердичів, розташоване на берегах р. Гнилоп’ять. Перша згадка про нього датується 1545 р. На протязі XVII-XVIII ст., за підтримки його володарів Тишкевичей, на крутому березі річки формується ансамбль споруд монастиря босих кармелітів [9], що стає однією із самих укріплених фортець Європи [10]. Завдяки іконі Матері Божої Бердичівської, коронацію якої в 1753 р. дозволив Папа Римський Бенедикт XIV, монастир тривалий час був місцем паломництва усіх католиків. Після другого поділу Польщі в 1793 р. і приєднання цих земель до Росії, почався новий етап розвитку міста, що відзначався його стрімким зростанням. Бердичів опинився на східному кордоні так званої "межі єврейської осілості", встановленої в 1791 р. Російською імперією. Це привело до значного припливу сюди євреїв, які традиційно розгорнули бурхливу ремісничу і комерційну діяльність. До середини XIX ст. Бердичів отримує статус міста (1845 р.) і по чисельності населення займає 5 позицію в Україні, поступаючись лише Києву, Харкову, Одесі і Миколаєву.

З Бердичевом пов’язана історія села Верхівня, яке в 1780 р. для родового маєтку придбав граф В. Ганський. Він побудував тут шикарний палац [11], невеличкий сімейний костьол (1810 р.) і створив класичний пейзажний парк. Під час відпочинку у Швейцарії в 1833 р. дружина графа Евеліна познайомилася з висхідною зіркою французької і світової літератури Оноре де Бальзаком. Закоханий письменник кілька разів перетинав майже всю Європу за для зустрічей з дамою свого серця у Верхівні, доки вони не обвінчалися в бердичівському костьолі Святої Варвари в 1850 р. Про романтичну пригоду, пов'язану з Україною, нагадують меморіальна дошка [12] на палаці Ганських і розташований у ньому скромний музей письменника, відкритий в 1959 р.

Новоград-Волинський – старовинне місто краю, яке на межі XVIII-XIX ст. навіть сперечалося з Житомиром за звання столиці Волинської губернії. Вперше Звягель (так місто називалося до 1796 р.) згадується в Іпатіївському літописі в 1257 р. як місто Галицько-Волинського князівства. З середини XIV ст. містом володіли князі Звягельські. На початку XVIст. на високому крутому березі ріки Случ будується замок, про який нині нагадують руїни і пам’ятний знак [13]. В 1806 р. у Новограді-Волинському розташовувалася штаб-квартира М. Кутузова, і з тих пір довгі роки в силу близькості державного кордону, а згодом за традицією, в місті квартирували військові підрозділи, що не могло не позначитися на його зовнішньому вигляді. У Новограді-Волинському народилася Лариса Косач-Квітка (1871-1913), відома за літературним псевдонімом як Леся Українка. Про видатну українську письменницю у місті нагадує літературно-меморіальний музей і чудовий ліричний пам'ятник [14].

Місто Овруч – одне з найстаріших міст Північної України, розташоване на високому лівому березі р. Норин. Першу літописну згадку про поселення Вручій датовано 977 р. Тут збереглася найдревніша архітектурна споруда області – церква Святого Василя [15]. Вона побудована в XII ст. на місті дерев'яного храму, поставленого в 977 р. князем Володимиром Великим. Наприкінці XIX ст. видатна церква була майже зруйнована, але в 1908-1909 рр. за проектом архітектора А. Щусєва їй повернули первісний вигляд і відновили споруди однойменного монастиря.

Селище Володарськ-Волинський розташоване у Житомирському Поліссі. В 1793 р. містечко, яке тоді називалося Горошки, було подароване імператрицею Катериною II відомому полководцеві Михайлу Кутузову. Він бував у своїй вотчині в 1802-1805 рр. і навіть налагодив тут виробництво ядер і гармат з місцевої болотної руди. Ще в 60-ті роки XIX ст. у районі містечка відкрили великі поклади кварцу і лабрадориту, але розробка їх почалася тільки за радянські часи. У Володарську-Волинському розташований єдиний у країні Музей дорогоцінного і декоративного каміння [16] Міністерства фінансів України. Мінералогічна колекція музею заснована в 1951 р. і базується на зразках Волинського родовища моріону, одного з унікальніших покладів дорогоцінного каміння у світі. Експозиція музею, розміщена в трьох залах, включає понад 1500 експонатів дорогоцінних і декоративних каменів [17] і виробів з них.

Біля невеличкого села Тригір’я на правому скелястому березі р. Тетерів. у густому дубовому лісі вдалині від людей в 1583 р. був заснований Тригорський Спасо-Преображенський-Чуднівський чоловічий православний монастир. Це один із самих компактних і затишних монастирів, що збереглися в Україні. У його композицію входить невелика лаконічна Преображенська церква (1854-1873 рр.) [18], келії (1782 р.) і фантастично мальовнича навколишня природа. Більша частина глибокого каньйону Тетереву, пробитого рікою в гранітних породах, нині зайнята створеним в 1970-ті роки водосховищем.

Мандруючи Житомирщиною можна ознайомитися з пам’ятками на будь-який смак. У Коростені зберігаються найдавніші монументи України – геологічні. У затишному міському парку в долині річки Уж працьовита вода в гранітах, яким майже 2 млрд. років, вигадливо обточила скелі та величезні брили і створила надзвичайно мальовничий кам'яний хаос [19]. Деякі, найбільш виразні гранітні утворення одержали власні імена: Купальня княгині Ольги [20], Гігантські казани, Баранячі чола. В селах Краївщина і Кам’яний Брід збереглися дерев’яні церкви XVII ст., а в Івниці і Новій Чорториї милують око чудові старі парки і палацові споруди. Село Кодня стало символом скорботи і пам'яті про волелюбних і непокірливих синів українського народу. Тут шанують пам’ять близько 3 тисяч учасників народного повстання "Коліївщина" жорстоко страчених і похованих у козацькому кургані-могилі [21] на околиці села.


Иршава. Широкий горизонт Закарпатья, Закарпатская область, Города
Иршава. Широкий горизонт Закарпатья, Закарпатская область, Города
Низкиничи. Рукотворный холм у стен монастыря, Волынская область, Монастыри
Низкиничи. Рукотворный холм у стен монастыря, Волынская область, Монастыри
Любомль. Киворий Николаевской церкви, Волынская область, Храмы
Любомль. Киворий Николаевской церкви, Волынская область, Храмы


карта Киева погода в Киеве Работа в Киеве фотографии Киева

2004-2017 © Андрей Ивченко
Все материалы на данном сайте охраняются законом Украины "Про авторське право і суміжні права". Копирование и воспроизведение любых материалов с данного сайта возможно только с письменного разрешения автора